Храми України — це не тільки місця молитви, а й важлива частина нашої історії та культурної спадщини. Подорожуючи такими місцями, починаєш краще розуміти, що відбувалося на цій території в той період, коли храм був збудований, перебудований або зруйнований.
Тут ми зібрали храми, які відвідали під час наших подорожей. Ділимося фотографіями, власними враженнями та інформацією про цікаві й маловідомі пам’ятки, які зустрічалися нам у різних регіонах. Серед них — величні історичні споруди та невеликі автентичні храми, давні пам’ятки, що пережили війни й перебудови, а також місця, до яких рідко доходять популярні туристичні маршрути.
Мурована церква Покрови Пресвятої Богородиці, зведена у 1806 році. Храм вирізняється архітектурою пізнього українського бароко. Споруда була частиною оборонної системи містечка, до якої також належали замок, костел та синагога. Захисну функцію храму підсилювала висока кам’яна огорожа з масивними воротами. Оборонне призначення мала й вежа-дзвіниця, винесена до кута церковного комплексу: на значній висоті в її стінах облаштували вікна-бійниці.
Дерев'яна церква святої Параскеви в с. Зелений Гай (до 1950 року - Жежава) Тернопільської області збудована у 1784 році. Існує легенда, що церкву до села принесли води Дністра під час повені у 1780 році. До 1910 року дахи та стіни храму вкриті ґонтом, а "за Польщі" замінили бляхою. Після II світової війни дерев'яна церква святої Параскеви була зачинена. У 1980-х рр. церква підпорядковувалась рПЦ, а у 1990 - УГКЦ.
Колишній римо-католицький костел Матері Божої Утішительки і святого Йосифа Улюбленця знаходиться у Великому Ходачкові Тернопільської області. На сьогодні перебуває, на превеликий жаль, у стані руїни, дах повністю зруйнований. Історія храму розпочалася 24 квітня 1879 року, коли на місці майбутньої святині урочисто заклали наріжний камінь. Основні будівельні роботи завершили вже наступного року, однак освячення храму відбулося лише у 1890 році.
Костел Матері Божої Неустанної Помочі - така повна назва цього храму, що зведений на початку XX століття. У 1902-1907 роках у Сороцькому за кошти місцевих землевласників Міхала-Віктора Баворовського та його дружини Марії Северини Дунін-Борковської було збудовано костел. Храм зведений в неоготичному стилі за проектом відомого львівського архітектора Міхала Ковальчука.
Єврейське життя містечка Буданів було досить активним. У XIX столітті тут діяло сім молитовних будинків. Серед них були невелика синагога кравців, бейт-мідраш — місце для вивчення Тори, а також клойзи — невеликі молитовні будинки хасидських громад із Чорткова, Гусятина, Копичинців та ін. На початку ХХ століття єврейська громада Буданова налічувала близько 1600 осіб. Водночас громада була однією з найбідніших у навколишній місцевості.
Костел у Кобиловолоках збудували та освятили у 1891 році з ініціативи місцевого священника о. Міхала Ліци. Тоді ж поруч спорудили плебанію. Спочатку Кобиловолоки були експозитурою парафії в Янові Теребовлянському. У 1902 році костел консекрував архієпископ Йосиф Більчевський, а від 1908 року Кобиловолоки вже самостійно фігурували у схематизмах Львівської архідієцезії. У 1925 році місцева експозитура отримала статус окремої парафії.
Римо-католики Самолусківців належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у сусідніх Личківцях і становили досить численну громаду. У середині ХІХ століття їх було понад 360, наприкінці століття — близько 460, а перед Першою світовою війною — вже 579 осіб.
Попередником сучасного храму був дерев’яний костел, збудований на початку XVIII століття. Після численних перебудов він простояв майже два століття, але у 1917 році був спалений російськими військами. Разом із костелом були знищені дзвіниця, парафіяльний будинок та господарські споруди. Вірянам вдалося врятувати частину майна, а до вцілілої мурованої каплиці вони добудували тимчасову дерев’яну, якою користувалися кілька років.
Римо-католицька святиня в Личківцях уперше згадується львівським єпископом Томашем Піравським у 1615 році, а у 1623 році єпископ Ян Порохницький згадує його як «desolata» (з латини, що буквально означає «спустошений», «покинутий», «занедбаний»). У 1718 році костел був дерев'яним, а у 1725 році святиню описано як дерев'яну, з трьома вівтарями, не освячену.
За легендами, Підгорянський монастир біля Теребовлі заснували ще у XII ст., однак перша писемна згадка датується лише 1650 роком. Вважається, що до початку XVIII століття монастир був дерев'яним, а лише тоді був перебудований з каменю, однак підтверджень цьому немає.
