Костел святої Марії Магдалини в Кукільниках — барокова пам’ятка XVIII століття. Храм розташований у Галицькому районі Івано-Франківської області й у минулому відігравав важливу роль у релігійному та адміністративному житті регіону.
Історія цієї місцевості сягає XIV століття. У 1368 році Владислав Опольчик передав ці землі у довічне володіння єпископам Львівської архідієцезії. У різні періоди тут перебували впливові церковні діячі, зокрема архієпископ Бернард, а управління землями тривалий час здійснював францисканець Яків Стрепа. Завдяки віддаленості від великих міст і торгових шляхів, а також сприятливим природним умовам Кукільники вже у XV столітті стали літньою резиденцією львівських архієпископів.
У 1421 році було засновано римо-католицьку парафію, а в 1430 році поселення отримало магдебурзьке право від короля Владислава Ягайла. У цей період тут з’явилися перший дерев’яний костел і замок. Подальша історія була позначена руйнуваннями. У 1632 році татарський напад знищив село разом із замком і храмом. У 1676 році була зруйнована й наступна святиня, після чого на її місці певний час існувала лише невелика каплиця.
Переломним став 1727 рік, коли архієпископ Ян Скарбек наказав перенести до каплиці врятовану ікону із зображенням розп’яття Ісуса Христа, яку вважали чудотворною. Саме з цією подією пов’язують початок спорудження нового кам’яного костелу. Будівництво фінансувалося коштом архієпископа і завершилося не раніше 1741 року.
У 1767 році при храмі звели муровану дзвіницю, а в 1782 році костел освятили. У XIX столітті будівлю неодноразово ремонтували, зокрема у 1870–1882 роках, коли було реконструйовано вежу та встановлено новий орган. За свідченнями сучасників, його звучання було чути навіть у Більшівцях, розташованих за 8 км від Кукільників.
У XX столітті костел зазнав значних пошкоджень під час Першої світової війни, після чого у 1924–1931 роках був капітально відремонтований. У 1920-х роках при храмі діяв монастир сестер милосердя.
Після Другої світової війни польське населення було виселене, парафію ліквідовано, а будівлю передано під склад мінеральних добрив. Таке використання призвело до швидкого руйнування споруди. З 1991 року костел стоїть покинутим і продовжує занепадати.
Попри складний доступ до пам’ятки — дорога від Більшівців перебуває у вкрай незадовільному стані та вкрита численними ямами — сам костел справляє сильне враження. Територія навколо нього густо заросла деревами й кущами, через що зробити повноцінні фотографії споруди вже практично неможливо. У нішах фасаду дзвіниці донедавна розміщувались дві статуї, однак на сьогодні вони відсутні, а їх подальша доля залишається невідомою. Водночас навіть у своєму зруйнованому стані храм не втрачає величі: його масштаб і архітектурні риси продовжують зачаровувати та змушують замислитися, яким вражаючим він був у часи свого розквіту.
На панорамах 360° стан споруди на квітень 2026 року.
