Інтер’єр храму має не лише естетичне, а й важливе духовне та повчальне значення. У минулому розписи стін та склепінь фактично виконували роль своєрідної «Біблії для неписемних», допомагаючи людям через образи пізнавати біблійні сюжети та християнське вчення. Символікою наділені й окремі елементи будівлі. Зокрема, традиційно храм має три входи, які пов’язують із образом Пресвятої Трійці. Особливе значення надається також світлу: воно сприймається не просто як засіб освітлення приміщення, а як символ Божественного світла та образ Ісуса Христа — Світла світу. Саме тому кількість, форма й розташування вікон у храмі часто мають продумане символічне значення.
Церковне будівництво на землях України у добу Давньої Русі значною мірою формувалося під впливом архітектурних традицій Візантії. Муровані церкви найчастіше мали хрестово-купольну композицію, хоча траплялися й тридільні споруди. Найпростішим варіантом невеликого парафіяльного храму були дводільні, що складався з нави та вівтарної частини. У період Середньовіччя хрестово-купольний і тридільний типи залишалися основними в храмовому будівництві, водночас кількість верхів та особливості їхнього компонування могли суттєво відрізнятися. Особливого розквіту українська церковна архітектура досягла у XVII–XVIII століттях. Саме тоді сформувалися характерні риси національної храмової традиції, а церковні споруди почали виразніше поділятися на дві основні групи:
I група — відтворені за давніми зразками композиції міських і монастирських мурованих храмів Давньої Русі, в архітектурі яких простежуються впливи литовського та польського бароко. Такі споруди характерні винятково для мурованих церков.
II група — багатодільні, переважно вежоподібні композиції, що сформувалися на основі традиційного українського дерев’яного будівництва. Цей тип поділяється на дві основні групи:
- тридільні — одно- або триверхі храми;
- хрещаті центричні — переважно п’ятидільні одно- та п’ятиверхі споруди, а також дев’ятидільні храми з різною кількістю верхів — від одного до дев’яти.
Україна посідає перше місце у світі за кількістю дерев’яних церков - їх у нас близько 2500. Найбільше таких храмів зосереджено на заході України — зокрема в Карпатах, на Львівщині, Івано-Франківщині та Закарпатті. З них близько 800 розташовані саме у Львівській області, що робить цей регіон одним з найбагатших на дерев'яні сакральні споруди. Багато з них є унікальними пам’ятками архітектури, а окремі дерев’яні церкви України внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Також Україна має одну з найдавніших традицій мурованого храмового будівництва у Східній Європі, що бере початок із кінця X століття. Муровані церкви України мають багатовікову історію, що бере початок ще з часів Київської Русі. Найдавніші кам’яні храми збереглися в Києві та Чернігові — зокрема, Софійський собор, Спасо-Преображенський собор і давні храми Києво-Печерської лаври.
Україна має надзвичайно різноманітну сакральну архітектуру, сформовану під впливом різних релігій, народів і культур. Також у нас збереглися вірменські, римо-католицькі, лютеранські, юдейські, караїмські та мусульманські святині. Вірменські церкви України є важливою частиною культурної спадщини країни. Найвідоміший приклад — Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові, спорудження якого розпочалося в XIV столітті; вірменські храми також збереглися в Кам’янці-Подільському, Луцьку, Язлівці та інших історичних містах.