Вірменська церква в Язловці збудована вірменськими поселенцями у 1551 році з червоного та білого пісковику. Храм має тридільну композицію: складається з нави, прямокутного притвору та напівкруглої абсиди. Його інтер'єр прикрашають аркові ніші різних розмірів, а в першій половині XVII століття до південного порталу добудували чотириярусну квадратну вежу-дзвіницю, яруси якої поєднували гвинтові сходи.
На території вірменської церкви у Язловці збереглися фрагменти хачкарів — традиційних вірменських хрестів-каменів, які є важливою частиною культурної спадщини вірменського народу. Подільські хачкарі мають унікальні особливості: вони поєднують традиційний вірменський «квітучий хрест» із латинськими декоративними елементами, що свідчить про культурне взаємопроникнення та взаємовплив традицій. Окремі надгробні плити прикрашені не лише написами, а й висіченими зображеннями професійних атрибутів — ножиць, ваг, ключів та інших символів. Вони розповідають про ремесло або заняття похованої людини, зокрема кравця, купця чи митника, перетворюючи кожен хачкар на цінне історичне свідчення життя вірменської громади Язловця.
Під час польсько-турецької війни, із наступом османського війська, більшість вірменських мешканців залишила Язловець і переселилася до Львова. До середини XVIII століття вірменська громада повністю покинула містечко, а храм залишився без своїх парафіян. У 1810 році святиня зазнала перебудови й була освячена на честь святого Миколая. Під час Першої світової війни вірменська церква зазнала значних руйнувань, однак уже на початку 1930-х років його відреставрували. У 1970-х роках, під час досліджень, у захристії виявили унікальне покриття даху з кам'яних плит — рідкісну для цього регіону особливість, характерну для архітектури південних країв. У 1990 році святиню передали громаді Української греко-католицької церкви, яка й сьогодні опікується її збереженням.
Вірменська церква святого Миколая в Язловці — пам'ятка архітектури, що має не лише українське, а й загальноєвропейське значення. Вона є яскравим свідченням того, що вже у XVI столітті українські землі були простором релігійної толерантності, культурного діалогу та співіснування різних народів. Для України ця святиня символізує роль важливого осередку християнської цивілізації, де протягом століть зустрічалися й взаємодіяли традиції Сходу та Заходу. Для Європи ж храм є рідкісним прикладом добре збереженої вірменської сакральної архітектури за межами Вірменії та цінною частиною культурної спадщини, пов'язаної з історичними маршрутами Великого шовкового шляху.
