Язловецький оборонно-фортифікаційний комплекс розташований на високому узгір'ї та омивається з трьох сторін водами річки Вільховець. Замок мав кілька етапів будування, найдавніше ядро сформувалося вже до кінця XIV ст.
Найстаріша частина Язловецького замку — невелика квадратна башта в гострому куті плато — могла існувати ще у XIII столітті. Навколо неї стояли дерев'яні укріплення, від яких сьогодні не збереглося нічого. Поступово навколо башти виріс кам'яний замок. З заходу він спирався на скелястий обрив, зі сходу його захищав глибокий рів. У північній стіні містилася брама та житловий будинок із криницею. У першій половині XV століття зі східного боку прибудували новий дитинець з власною квадратною баштою, а між цими двома частинами звели житловий будинок. У 1436 році замок уперше згадується в документах як резиденція магнатів Бучацьких.
Справжнього розквіту Язловецький замок набув наприкінці XVI — на початку XVII століття. Подільський воєвода Єжи Язловецький звів масивну п'ятиповерхову башту-донжон із потрійними бійницями для перехресного вогню. Його нащадки пізніше прибудували велику півкруглу бастею. У середині XVII століття новий власник, шляхтич Конєцпольський, оточив фортецю ще одним, зовнішнім поясом оборони — Нижнім замком із двома квадратними баштами, підйомним мостом та казематами.
У 1747 році тодішній володар Язловця, каштелян Станіслав Понятовський, перебудував оборонні споруди Нижнього замку на розкішний палац із двома бічними крилами та парадним двором, через що фортеця остаточно втратила свій суворий військовий характер.
У 1863 році барок Кшиштоф Блажовський передав палац згромадженню Сестер Непорочного Зачаття Діви Марії та до 1946 року тут діяли монастир та школа для дівчат. В радянські часи будівлю став санаторієм. За парком монастиря знаходиться каплиця-склеп, в якому поховані черниці та засновниця згромадження - Блаженна Марцеліна Даровська.
З 2008 року верхній замок входить до складу національного заповідника "Замки Тернопілля".
