Село Могильниця відоме з документальних джерел ще з 1471 року. У 1712–1753 роках воно мало статус міста. У XIX столітті це було одне з найбільших сіл Галичини — заможне, добре забудоване, із численною шляхтою, млинами, ґуральнею та каменоломнями червоного теребовлянського пісковика. Значну роль у житті Могильниці відігравала родина Старженських, якій належав місцевий маєток.
До середини XIX століття місцеві римо-католики належали до парафії в Теребовлі. Спочатку богослужіння відбувалися в церкві сусідньої Романівки, оскільки власного костелу в Могильниці ще не було. У 1857 році розпочалося будівництво мурованого храму святого Йосифа. Костел спорудили коштом Юзефа Старженського. Будівництво завершили у 1865 році, а в 1890 році храм було освячено.
Костел мав ошатний інтер'єр. До 1876 року невідомий художник виконав розписи інтер'єру храму. Тут було три дерев'яні вівтарі: головний — Матері Божої Ченстоховської, а бічні — Матері Божої Непорочної та Пресвятої Трійці. Поруч із костелом стояла мурована дзвіниця.
Під час Першої світової війни храм зазнав пошкоджень. Тоді ж було реквізовано його дзвони, з яких два менші згодом вдалося повернути. Після війни костел відремонтували: стіни зовні потинькували, ґонтове покриття даху замінили на бляху, а пошкоджене вологою склепіння відновили.
У міжвоєнний період Могильницька парафія охоплювала значну територію. При парафії діяли кілька філіальних каплиць, зокрема в Матеушівці, де в 1930-х роках спорудили невеликий мурований храм.
Друга світова війна поклала край існуванню польської римо-католицької громади в Могильниці. Останній парох, о. Леон Болеславський, залишив село у 1944 році, а перед від'їздом забрав частину церковного начиння та метричні книги парафії, найдавніші з яких датувалися 1812 роком.
Після війни костел уже не використовувався за призначенням. Сьогодні храм перебуває у стані руїни.
На панорамах 360° стан споруди на червень 2026 року.
