Ми зовсім не планували відвідувати солеварню у Стебнику. Просто проїжджали поруч, коли нашу увагу привернула масивна будівля з годинниковою вежею. Навіть у занедбаному стані ця солеварня, яка до речі зветься Саліна виглядає настільки незвично, що ми вирішили зупинитися й оглянути її ближче.
Солеварня Саліна — одна з найцікавіших індустріальних пам’яток Галичини. Зведена у середині XIX століття, вона зберегла риси австро-угорської архітектури: великі арочні вікна, масивні мури та силует, який більше нагадує старий промисловий палац, ніж звичайне виробництво. Колись тут працювали великі чани для виварювання солі з ропи, а у вежі знаходився австрійський годинниковий механізм, що тепер експонується поруч у музеї гірничорятувального загону.
Історія солеварні Стебника сягає середньовіччя: спершу місцеві мешканці збирали ропу з поверхневих соляних озер. За часів Австро-Угорщини видобуток солі було монополізовано, і приватне виварювання солі для жителів стало забороненим. Згодом розробку ропи перенесли під землю, розпочавши її видобуток із підземних шахт. На початку ХХ століття виробництво у Стебнику сягало десятків тисяч тонн солі на рік, завдяки чому місто стало одним із ключових соляних центрів Галичини поряд із Дрогобичем, Калушем та іншими промисловими осередками.
Багаторічний видобуток створив під містом великі карстові порожнини — проблему, яка актуальна для Стебника й сьогодні. Та попри це солеварня Саліна досі стоїть, зберігаючи свою неповторну атмосферу. Навіть напівзруйнована, вона вражає і має ту особливу силу, яка змушує зупинитися й уважно придивитися.
