Село Розлуч відоме з 1511 р. У 1743 році віддане душпастирській опіці єзуїтам-місіонерам з Турки, а згодом приєднане до тамтешньої парафії. Від 1902 року в Розлучі існувала громадська каплиця, якій у 1937 році надано статус філіального костелу. Святиня служила німецьким колоністам латинського обряду зі Швабії, що осіли в цих місцевостях у 1780–1790 роках під час Йосифінської колонізації Галичини. Поселенці швидко прижилися на нових землях: займалися традиційними ремеслами, сільським господарством і збудували тут дерев’яну каплицю. У 1903 р. їх налічувалося близько 230 осіб.
Будівництво костелу святого Франциска Борджія в Розлучі було розпочато 1901–1902 рр. з ініціативи пароха з Турки отця Ігнатія Кулаковського і товариства Boni Pastoris. Він є рідкісним прикладом неоготики, виконаним повністю з дерева. Споруда зберегла автентичні елементи конструкції та декоративного оздоблення. У 1933 р. прибудовано захристію, що видозмінило первісне планування, а в 1937 році каплиці надано статус філіального костелу турківської парафії. Первісно навколо храму знаходився цвинтар (тепер на цій території – сільська забудова). Загалом, костел розташований в історичному центрі села, на пагорбі, над південним берегом потоку Розлучанка. Вівтарем зорієнтований на південний схід.
Біля головного входу до костелу знаходяться два монументи. Монументи складаються з високого чотиригранного постаменту, поділеного на кілька ярусів із статуєю на верхівці.
Монумент зліва — верхівка: фігура (нині — без голови), ймовірно, Богородиці або святого. Середній ярус: рельєфна сцена — двоє ангелів у молитві перед Євхаристійним Агнцем (Agnus Dei) і гостією у променях. Символізує жертву Христа та таїнство Євхаристії. Нижче: рельєф Серця Марії, пронизаного мечем, із ліліями зверху — символ болю і співстраждання Богородиці та її непорочної чистоти. Нижній ярус: фундаційний напис польською мовою:
"Z wdzięczności od Boga aby Bóg udzielił łaski swojej fundator Lorenc i Rozalja Lihn 1906"який у перекладі звучить як:
“На знак вдячності Богові, щоб Бог уділив Свою ласку. Фундатори: Лоренц і Розалія Лін, 1906 р.”Монумент справа — верхівка: фігура Богородиці з Ісусом у коронах, що підкреслює їхню божественну владу, шану й покровительство. Рельєфи на постаменті не збереглися.
Після ІІ Світової війни костел використовували як колгоспний склад мінеральних добрив, а згодом як зерносховище. З 1994 року колишню святиню намагалися відродити, проте через відсутність місцевої громади вірян від цієї ідеї довелося відмовитись. Костел поступово руйнувався. Нарешті 2015 року був реалізований польсько-український проєкт його реставрації. 15 серпня 2015 року у храмі відправлено першу за багато років Службу Божу. Сьогодні костел не належить жодній парафії, а зберігається як культурна та архітектурна пам’ятка. На жаль, під час нашої подорожі нам не вдалося потрапити всередину, але навіть зовні він справляє сильне враження.