Лаврівський монастир (Святоонуфріївський монастир або монастир святого Онуфрія) — давній василіянський чоловічий монастир, розташований у селі Лаврів на Львівщині. Обитель, що належить до Української греко-католицької церкви, була заснована в середині XIII століття та присвячена святому Онуфрію. Протягом століть монастир залишався одним із важливих духовних і культурних осередків заходу України та нині є унікальною пам’яткою культури й національної історії, сакральним центром Бойківщини. За давньою легендою, саме тут знайшов свій останній спочинок галицько-волинський князь Лев Данилович.
Напис на камені у дворі Лаврівського монастиря, який розповідає про його історію:
"Письмових свідчень про час заснування монастиря не збереглося. Археологічні розкопки проведені М. Рожком виявили залишки долівки деревяного храму. Найправдоподобніше він був зведений Ярославом Осмомислом (1187), князем Мудрим і Богобойним, чорноризький чин люблячим, що монахів і їхні прибутки призначив для навчання дітей.
Важливим релігійним та культурним центром Святоонуфріївський монастир став час короля Данила за ігуменування тут архимандрита Григорія, "чоловіка святого, якого не було перед ним і не буде по ньому". Саме його посилав Данило Романович в 1246 році до Папи Римського Інокентія IV для переговорів у справі церковної унії.
У 1252–1254 рр. при цьому ігумені перебував литовський князь Лавр-Войшелк. Його коштом було вимуровано, за зразком тогочасних болгарських, новий храм (вівтарна частина сучасної церкви). Подарував він обителі та великі землі. Тому і назвали монастир Лаврівським.
Церква перебудовувалась упродовж XV–XVII ст. В середині XVI ст. розписана фресками, значна частина яких збереглась у бабинці.
В храмі поховані його благочинці: Єрусалимський митрополит Макарій Лігаріда, +1681, Перемиський єпископ та Київський митрополит Антоній Винницький, +1679, Перемиський владика Інокентій Винницький, +1700, Георгій Винницький, +1713, Ієронім Устрицький, +1748, господар Молдови Георгій Стефан Петричайко та його дружина Марія Катерджі, +1675, угроволоський господар Констянтин Басараб і його дружина Неделя (+між 1681-1685 рр.).
В землі десь поблизу храму є мощі св. Онуфрія Великого (IV — поч. V ст.), викинуті грабіжниками з дорогоцінної раки в 1498 р. Реліквії святого монаха-аскета збереглись ще в Римі та Брауншвайзі. Св. Онуфрій у всіх народів уважається покровителем породіль."Історія Лаврівського монастиря оповита легендами та важливими археологічними відкриттями. Денис Зубрицький розповідає, що 1767 року пожежа знищила всі дерев’яні монастирські споруди, а вціліла лише мурована каплиця. У її стіні нібито виявили домовини князів Лева та Лавра, оздоблені сріблом. Срібло, за легендою, переплавили й продали, а кошти використали для відбудови монастиря. Більшість дослідників, однак, вважають цю історію малоймовірною.
У 1911 році під час реконструкції церкви святого Онуфрія під пізнішими розписами виявили давніші темперні фрески зі сценами життя Христа. Спочатку їх датували XVII–XVIII століттями, проте подальші дослідження віднесли їх до XV — початку XVI століття. За стилем вони близькі до розписів Ягеллонської каплиці на Вавелі та вважаються цінною пам’яткою давнього мистецтва.
Археологічні розкопки 1986 року відкрили у вівтарній частині храму нішу-аркасолію, де, ймовірно, могли зберігатися мощі святого Онуфрія або бути похований князь Лев Данилович. Проте останків князя досі не знайдено.
З монастирем тісно пов’язана історія роду Шептицьких. Тут навчався митрополит Атаназій Шептицький, а Андрей Шептицький у 1926 році долучався до дослідження давніх фресок. У Національному музеї у Львові зберігається його картина «Пейзаж із Лаврова», присвячена монастирю та його околицям.
Лаврівський монастир свого часу був важливим осередком збереження історичної та культурної спадщини. Тут діяли архів і одна з найбагатших у Галичині бібліотек, де зберігалися грамоти князя Лева, польських королів, гетьманів, владик і молдовських господарів, а також рукописи, писані золотом. Бібліотечні фонди містили стародруки XVI–XVII століть та німецько- і польськомовну періодику XIX–XX століть.
У 1939 році радянська влада вивезла та спалила архів і бібліотеку Лаврівського монастиря, а під час війни його приміщення зазнали значних руйнувань. Після Другої світової війни тут діяли школа-інтернат, школа, бібліотека та клуб, а церкву святого Онуфрія використовували як склад. У 1990 році храм повернули парафіянам, а в 1994-му монастир відновили. Особливою подією стало повернення 2011 року мощей святого Онуфрія, які після майже 500 років знову повернулися до Лаврівського монастиря.
На панорамах 360° стан споруди на червень 2026 року.
